Miasto Międzyrzec Podlaski ma bogatą, ponad 600-letnią historię. Jego początki datowane są na przełom XIV i XV wieku. Najwcześniejsze informacje o istnieniu Międzyrzeca pochodzą z 1390 roku, tereny te wówczas były częścią państwa litewskiego. Wtedy to Władysław Jagiełło nadaje włości Międzyrzec i Stołpno rycerzowi polskiemu Abrahamowi Chamcowi herbu Gryff z rodziny Jaxów, w nagrodę za zasługi. Po jego bezpotomnej śmierci, około roku 1428 Wielki Książę Witold dokonuje donacji włości Międzyrzec i Stołpno na rzecz Mikołaja Nasuty. Zabiegi o względy i wierna służba na rzecz władców litewskich zaowocowały nadaniem mu wielu terenów ziemskich na Podlasiu, jak również godności starosty drohickiego i mielnickiego oraz sędziego tych ziem. Mikołaj Nasuta kojarzony jest z odbudową w 1430 roku pierwszego drewnianego kościoła w Międzyrzecu pod wezwaniem Św. Mikołaja. W tym czasie wymienia się także istniejącą przy kościele szkołę, nad która patronat sprawowała Akademia Krakowska. Dzięki zabiegom Mikołaja Nasuty u Księcia Bolesława Mazowieckiego Międzyrzec, będący do tej pory wsią, otrzymuje prawa miejskie, jak również nowoczesne tzw. „prawo magdeburskie” (J. Geresz „Międzyrzec Podlaski - Dzieje miasta i okolic”). W 1486 roku miasto otrzymuje przywilej organizowania targów i jarmarków. W późniejszym okresie Międzyrzec stanowi własność syna Mikołaja Nasuty – Jana Nasutowicza, następnie m.in. rodów Zabrzezińskich, Zbaraskich i Tęczyńskich. Już od początku swego powstania miasto było ośrodkiem na styku wielu kultur: polskiej, żydowskiej i rosyjskiej. Międzyrzec Podlaski miał duże znaczenie jako ośrodek miejski już w połowie XVI w., a swój rozwój zawdzięczał m.in. położeniu na tzw. trakcie brzeskim – na pograniczu ziemi brzeskiej Wielkiego Księstwa Litewskiego i Korony Polskiej. Położenie przygraniczne wiązało się z posiadaniem komory celnej; znajdowały się tu już wówczas m.in. dwa rynki, ratusz, dwie cerkwie prawosławne, dwa kościoły, bożnica. Miasto znane było z dobrze rozwiniętego handlu zbożem, futrami, skórą i leśnymi płodami; miało ponad 300 domów i ponad 2,5 tys. mieszkańców. W okresie trwania potopu szwedzkiego zostało zniszczone, a od XVIII w. było rezydencją książąt Czartoryskich. W tym czasie było największym miastem na Podlasiu, które prowadziło handel międzynarodowy. Międzyrzeckim proboszczem był wówczas ksiądz Grzegorz Piramowicz – Sekretarz Komisji Edukacji Narodowej i Towarzystwa do Ksiąg Elementarnych. Dobra międzyrzeckie z początku XIX w. stają się własnością księcia Konstantego Czartoryskiego.

W latach 1821-23 przeprowadzono przy mieście szosę łączącą Warszawę z Brześciem, a w roku 1867 otwarto stację kolejową. Międzyrzec jest znanym w całym dziewiętnastowiecznym Królestwie Polskim ośrodkiem handlu i rzemiosła. Podczas Powstania Listopadowego, dn. 29 VIII 1831 roku, pod Międzyrzecem stoczono bitwę pomiędzy wojskami polskimi pod dowództwem gen. Prądzyńskiego a wojskami rosyjskimi, która zakończyła się rozbiciem wojsk carskich. W okresie Powstania Styczniowego w Międzyrzecu stacjonowali Rosjanie; tutejsze oddziały powstańcze pod dowództwem Karola Krysińskiego stoczyły z nimi wiele bitw. Po upadku powstania polityka rusyfikacyjna nasiliła się, kościoły zamieniano na cerkwie, rozpoczęto prześladowanie unitów podlaskich. W początkach XX w. Międzyrzec liczył 15,5 tys. mieszkańców, w tym wielu pochodzenia żydowskiego. Był bardzo znanym ośrodkiem przemysłu szczeciniarskiego. Podczas II wojny światowej miasto staje się ważnym punktem ruchu oporu Armii Krajowej. Ten trudny dla Polski okres zapisał się również w historii Międzyrzeca jako czas poważnych zniszczeń i eksterminacji ludności żydowskiej przez hitlerowców (w czasie wojny znajdowało się tu getto liczące ok. 20 tys. osób). Międzyrzec Podlaski jest jednym z niewielu polskich miast, w którym zachował się historyczny, XV–wieczny układ ulic i placów, a w tym rynek miejski. W okresie dwudziestolecia międzywojennego pojawiły się na nim „Dąb Niepodległości” oraz „Pomnik Niepodległości”, dla uczczenia krwawych walk międzyrzeczan z okupantem.

Po II wojnie światowej w latach 50 - tych rynek utracił swoją pierwotną, targową funkcję i jego miejsce zajął skwer miejski. Obecnie rynek ma przywróconą formę o otwartej przestrzeni. Przestrzenną konsekwencją lokacji Międzyrzeca w XVI wieku na prawie magdeburskim jest powstały regularny obszar starego miasta wraz z rynkiem, równoległym do niego układem komunikacyjnym oraz kwartałami zabudowy. Serce starego miasta stanowi staromiejski rynek o kształcie nieregularnego prostokąta i wymiarach 102,5 × 130 m. Do dnia dzisiejszego zachowała się tu murowana, XIX – wieczna zabudowa przyrynkowa w formie dwukondygnacyjnych kamienic. Na szczególną uwagę zasługują łuki rozporowe, niezwykle rzadkie w europejskiej architekturze, rozmieszczone pomiędzy budynkami w wąskich uliczkach prowadzących na rynek miejski. Elementami godnymi uwagi i wchodzącymi w skład historycznej zabudowy Międzyrzeca są obiekty sakralne oraz zespoły budynków świeckich, powstałe na przestrzeni kilku wieków, a zachowane do dzisiaj w swej formie i funkcji.

Międzyrzec Podlaski (51°59’N, 22°47’E) leży w północnej części województwa lubelskiego w powiecie bialskim u zbiegu rzek: Krzny Północnej, Krzny Południowej i Piszczki z ujściem kanału Wieprz-Krzna. Miasto liczy ok. 18000 mieszkańców. W obrębie Międzyrzeca Podlaskiego krzyżują się: droga krajowa Nr 2 Świecko – Poznań – Warszawa - Terespol (będąca częścią europejskiej trasy E-30 biegnącej z irlandzkiego Cork przez Paryż, Berlin i Moskwę do rosyjskiego Omska) z drogą krajową Nr 19 Kuźnica Białostocka – Białystok – Lublin - Rzeszów. Przez miasto przebiega także linia kolejowa E-20, należąca do drugiego Paneuropejskiego Korytarza Transportowego Zachód-Wschód, łączącego Berlin z Moskwą.

Międzyrzec Podlaski jest czystym i zielonym miastem z kompletną infrastrukturą komunalną, prawie w 100% skanalizowania i zwodociągowania z siecią kanalizacji deszczowej obejmującą ok. 40% miasta. Od 2003 roku prowadzona jest na terenie miasta selektywna zbiórka odpadów.

W sektorze gospodarki na terenie miasta dominują przedsiębiorstwa prowadzące działalność produkcyjną i handlową oraz usługową. Ponadto znacząca dziedzinę działalności gospodarczej stanowi branża budowlana. Charakteryzując przedsiębiorstwa funkcjonujące na terenie miasta należy stwierdzić, że prezentują dość dobry poziom technologiczny, co pozwala im odnaleźć się w warunkach konkurencji rynkowej.

Planowane inwestycje mające na celu m.in. zagospodarowanie kompleksu rekreacyjno-turystycznego „Międzyrzeckie Jeziorka” pozwolą na wykorzystanie potencjału, który miasto posiada, rozwój sektora turystyki może stać się jedną z form wzmacniania lokalnej gospodarki i w przyszłości stanowić podstawę do budowy produktu turystycznego, wpływając na rozwój gospodarki w mieście i całym regionie.

Oferta edukacyjna na terenie Międzyrzeca Podlaskiego jest bardzo szeroka i obejmuje wszystkie szczeble kształcenia od przedszkola do szkolnictwa wyższego. Wychowanie i opieka przedszkolna realizowane są w czterech placówkach przedszkolnych: trzy przedszkola samorządowe i jedno przedszkole niepubliczne. Dodatkowo przy szkołach podstawowych funkcjonują oddziały przedszkolne „0”.

Od 2006 roku na terenie miasta działa Specjalny Ośrodek Szkolno-Wychowawczy, w ramach którego funkcjonują: przedszkole specjalne, szkoła podstawowa specjalna, gimnazjum specjalne, internat. Specjalny Ośrodek Szkolno-Wychowawczy obejmuje opieką, wychowaniem i kształceniem specjalnym uczniów z terenu miasta oraz przyległych gmin posiadających orzeczenie Poradni Psychologiczno-Pedagogicznej o niepełnosprawności psychoruchowej i konieczności kształcenia specjalnego. Edukacja na szczeblu szkolnictwa podstawowego i gimnazjalnego realizowana jest w trzech szkołach podstawowych i trzech gimnazjach. Wszystkie szkoły podstawowe i gimnazja zatrudniają wysoko wykwalifikowaną kadrę pedagogiczną, a także posiadają bardzo dobrze wyposażone sale dydaktyczne, pracownie komputerowe z dostępem do Internetu, biblioteki, czytelnie, sale gimnastyczne, hale sportowe oraz boiska.

Opiekę zdrowotną mieszkańcom Międzyrzeca Podlaskiego i regionu zapewniają publiczne i niepubliczne placówki służby zdrowia. W mieście funkcjonuje Szpital Powiatowy, Przychodnie Specjalistyczne, a także Niepubliczne Zakłady Opieki Zdrowotnej. Uzupełnieniem oferty usług medycznych są liczne lekarskie i stomatologiczne gabinety prywatne.

W Międzyrzecu Podlaskim funkcjonują również: Biblioteka Publiczna, Kino „Sława”, Galeria „ES”, hotele, ośrodki wczasowe, Stadion Miejski, basen z sauną, a także korty tenisowe i strzeżone kąpielisko miejskie.

Zabytki

Dzięki temu, że w XVI w. Międzyrzec został lokowany na prawie magdeburskim, powstał regularny obszar starego miasta wraz z rynkiem, równoległym do niego układem komunikacyjnym oraz kwartałami zabudowy, który zachował się do dziś. Centralnym punktem starego miasta jest staromiejski rynek o kształcie nieregularnego prostokąta i wymiarach 102,5 x 130 m oraz murowana, XIX – wieczna zabudowa przyrynkowa w formie dwukondygnacyjnych kamienic. Na uwagę również zasługują pierzeje kamienic z łukami rozporowymi. Warte uwagi są również obiekty sakralne, a w szczególności:

Zespół kościoła p.w. św. Mikołaja: kościół rzymsko - katolicki, murowany, p.w. św. Mikołaja z 1477r, przebudowywany XVIII w i w XIX w. Z lewej strony prezbiterium renesansowe epitafium księcia Piotra Zbaraskiego wykonane w 1586 r. W ołtarzach bocznych obrazy z XVIII i XIX w.

Zespół kościoła p.w. św. Piotra i Pawła: dawna cerkiew greko - katolicka, obecnie kościół rzymsko - katolicki p.w. św. Piotra i Pawła, murowany, 1772-1774, Ołtarz główny z kościoła św. Apostołów Piotra i Pawła w stylu empirowym, dzwonnica murowana, ok. 1772-1774.

Zespół kościoła p.w. św. Józefa: dawna cerkiew greko - katolicka, obecnie kościół rzymsko - katolicki p.w. św. Józefa, murowany, wybudowany w latach 1782-1784, przebudowywany XIX w.

Cmentarz rzymsko-katolicki, ok. 1807 r., z kaplicą cmentarną p.w. św. Rocha, murowana, 1839 r.

Cmentarz żydowski - kirkut, ok. 1807 r., macewy żeliwne i kamienne.

Zespół Pałacowo-Parkowy w Międzyrzecu Podl. został założony w I połowie XVII wieku na tzw. Nowym Mieście. Kształtowały go rody Tęczyńskich, Daniłowiczów, Sieniawskich, Denhoffów, Czartoryskich, Potockich oraz pracujący dla nich wybitni architekci, tacy jak: Christian Piotr Aigner, Franciszek Maria Lanci, Antoni Dygat. Pałac pierwotnie drewniany, piętrowy, wzniesiony w XVII w. dla Tęczyńskich, w pobliżu Krzny Południowej, przy obszernym dziedzińcu, otoczony był ogrodem w układzie regularnym. W chwili obecnej teren Zespołu Pałacowo-Parkowego w Międzyrzecu Podl. zawiera elementy pochodzące z różnych okresów historycznych i z różnych etapów rozwoju kompozycji, co stanowi o niepodważalnym uroku tego miejsca.

Na uwagę zasługują również budynki użyteczności publicznej, w tym: Zespół poczty konnej: dawna poczta konna, stajnia i wozownia murowane z XIX w. Stary szpital, murowany z XIX w., Zespół dworca kolejowego z XIX w.

Kultura

Międzyrzec jest ośrodkiem z bogatą, sięgającą 70-ciu lat działalnością kulturalną. Instytucją kierującą działaniami z zakresu kultury jest Miejski Ośrodek Kultury, przy którym działają:

• Dziewczęcy Zespół Tańca Artystycznego Sezamki; prezentują swój program rytmiczno – akrobatyczny na uroczystościach miejskich i przeglądach tanecznych, zdobywając liczne nagrody,
• Zespół Pieśni i Tańca Ludowego „Dzieci Podlasia” i towarzysząca mu Kapela „Przyjaciele”; wielokrotni laureaci festiwali w kraju i zagranicą, posiadający w swoim repertuarze tańce narodowe i regionalne,
• Chór Męski „Wiarus” koncertujący w kraju i zagranicą,
• Klub Tańca Towarzyskiego „Iskra”; zajęcia prowadzone są w trzech grupach wiekowych. Dzieci i młodzież tańczą dwa style: latynoamerykański i standard oraz Mambo, Salsę, Rock and Roll,
• Galeria „ES” powstała w roku 1985. W Galerii zaprezentowano prace ponad 70 artystów z całej Polski, a także z Litwy, Białorusi i Francji. Galeria promuje i dokumentuje twórczość artystów międzyrzeckich i z Międzyrzecem związanych, poprzez wystawy indywidualne i „Prezentacje – Konfrontacje”, zbiorową wystawę międzyrzeckiej plastyki, którą organizuje co trzy lata,
• Grupa Teatralna „13” (od 10 lat). Premiery odbywają się dwa razy w roku. Grupa jest również organizatorem konkursów recytatorskich: „Poeci dzieciom”, „Mały konkurs recytatorski” oraz „Przeglądu teatrzyków dziecięcych” „ O laur czarnej róży”.

Walory przyrodnicze i turystyka

Teren Międzyrzeca Podlaskiego i okolic jest wspaniałym miejscem do rozwoju wszelkich form rekreacji i turystyki aktywnej: rowerowej, pieszej, żeglarskiej oraz kajakowej. W najbliższej okolicy Międzyrzeca znajdują się duże, naturalne kompleksy leśne, występujące na południowy wschód od miasta, gdzie występują liczne gatunki roślin unikalnych i chronionych oraz obficie różne gatunki grzybów.

Rezerwat „Liski”, położony w obrębie zwartego kompleksu leśnego leżącego na południowy-wschód od miasta powstał w 1981 r., jego powierzchnia wynosi 129 ha. Na terenie rezerwatu występuje osiem typów zbiorowisk roślinnych o charakterze naturalnym lub półnaturalnym, z licznymi zespołami oraz gatunkami roślin rzadkich i objętych ochroną. Zwracają uwagę wielogatunkowe drzewostany, z okazałymi dębami i sosnami. Fauna rezerwatu jest równie bogata. Podczas spaceru po lesie spotkać można unikalne gatunki ptaków i zwierząt.

Użytek ekologiczny „Stawy” został utworzony na gruntach stanowiących prawobrzeżny fragment doliny rzeki Krzny, a jego ogólna powierzchnia wynosi 15,22 ha. W skład obszaru stanowiącego użytek wchodzą, silnie już dziś porośnięte, doły powstałe w wyniku eksploatacji torfu oraz otaczające je pastwiska, łąki i nieużytki gospodarcze, w tym dawne koryto rzeki Krzny. Flora użytku „Stawy” liczy ok. 163 gatunki roślin, w tym podlegających ochronie całkowitej oraz liczne gatunki zwierząt, równie unikalnych. Jedną z największych i najpopularniejszych atrakcji miasta są „Międzyrzeckie Jeziorka” - zespół pięciu zbiorników wodnych o skomplikowanej i urozmaiconej linii brzegowej, położone w sąsiedztwie kompleksów leśnych. Powierzchnia całego obszaru wynosi ponad 90 ha, a lustra wody 43 ha. Zasobne w ryby i raki akweny stanowią prawdziwy raj dla wędkarzy. Ponadto funkcjonują tu ośrodki turystyczne z domkami letniskowymi, zaplecze gastronomiczno-restauracyjne, wypożyczalnia sprzętu wodnego, strzeżone kąpielisko miejskie z pomostem pływającym. Powstaje także sztuczny, całoroczny stok narciarski z wyciągiem.

Zabytkowy Zespół Pałacowo – Parkowy stanowi zielone płuca miasta. Odrestaurowano tu unikalne w skali europejskiej aleje grabowe i kasztanowcowe oraz trzy duże stawy. Jest to doskonałe miejsce dla spacerowiczów, a także rowerzystów. Ze względu na położenie Międzyrzeca u zbiegu rzek Krzny Północnej, Południowej i Piszczki oraz kanału Wieprz-Krzna ten szlak wodny służy amatorom kajakarstwa, zapewniona jest także możliwość wypożyczenia sprzętu. Organizowane są co roku spływy kajakowe Krzną z Międzyrzeca do jej ujścia do Bugu.

Місто Мендзижець Підляський має багату історію, що нараховує більш ніж 600 років. Його початки датуються кінцем XIV, початком XV століття. Перші відомості про існування Мендзижеця датовані 1390 роком, ці землі на той час входили до складу литовської держави. Саме тоді Владислав Ягайло передає волості Мендзижець та Стовпно польському лицареві Аврааму Хамецю, гербу Грифф родини Яксів, у нагороду за його заслуги. Після смерті лицаря, який не залишив після себе спадкоємців, біля 1428 року, Великий князь Вітольд дарує волості Мендзижець та Стовпно Миколаю Насуті. Потрапивши у милість та завдяки вірній службі литовським князям він отримав багато земель на Підліссі, а також одержав звання Дрогицького та Мільницького старости та судді цих земель. Миколай Насута пов’язаний з відбудовою у 1430 році першого дерев’яного костьолу в Медзижеці, під покровительством святого Миколая. У цьому ж часі з’являється також згадка про існуючу при костьолі школу, яка діяла під патронатом Краківської академії. Завдяки старанням Миколая Насути перед князем Болєславом Мазовецьким, Мендзижець, який до цього часу був селом, отримує міські права, а також так зване «магдебурзьке право», що з’явилося того часу (Й. Гереш, «Мендзижець Підляський – Історія міста та околиць»). У 1486 році місто одержує привілей проведення торгів та ярмарок. Пізніше Мендзижець стає власністю сина Миколая Насути – Яна Насутовича. Потім місто належало, між іншим, родинам Забжезінських, Збараських і Тенчинських. Від самого початку свого існування місто було розташоване на стику багатьох культур: польської, єврейської та руської. Мендзижець Підляський був важливим містом ще в середині XVI століття. Своїм розвитком місто було зобов’язане розташуванням на так званому брестському шляху – на пограниччі брестської землі Великого князівства литовського та Польської корони. Прикордонне розташування було пов’язане з діяльністю митної палати; вже тоді у місті були два ринки, ратуша, дві православні церкви, два костьоли, синагога. Місто було відоме завдяки розвиненій торгівлі збіжжям, хутром, шкірою та лісними плодами; у місті було більш ніж 300 домів та понад 2,5 тисячі мешканців. Під час шведського потопу місто було знищено, а з XVIII століття воно стало резиденцією князів Чарториских. У цей час Мендзижець був найбільшим містом на Підліссі та провадив міжнародну торгівлю. Настоятелем костьолу у Мендзижеці на той час був отець Гжегож Пірамович – Секретар Комісії національної освіти та Товариства книг для початкової освіти. На початку XIX сторіччя Мендзижець переходить у власність князя Костянтина Чарториського.

У 1821-23 роках біля міста було прокладено дорогу, що єднала Варшаву з Брестом, а 1867 року тут відкрито залізничну станцію. Мендзижець є знаним в усьому Польському королівстві ХІХ століття як центр торгівлі та ремісництва. Під час Листопадового повстання, 29 серпня 1831 року, під Мендзижецєм відбулася битві між польськими військами під командуванням генерала Прондзинського та російськими військами. Битва закінчилася поразкою царських військ. Під час Січневого повстання у Мендзижеці стояли російські війська; місцеві повстанські загони під командуванням Кароля Крисінського провели з ними багато битв. Після поразки повстанців посилилася політика русифікації, костьоли перебудовувалися на церкви, почалося переслідування підлісських уніатів. На початку XX століття Мендзижець нараховував 15,5 тисяч мешканців, багато з них було єврейського походження. Місто було дуже відомим центром щетинної промисловості. Під час Другої світової війни місто стає важним пунктом руху опору Армії Крайової. Цей важкий для Польщі період записався також в історії Мендзижеця як час сильної руйнації міста та винищення єврейських мешканців гітлерівцями (під час війни у місті знаходилося гетто, в якому перебувало біля 20 тисяч осіб). Мендзижець Підляський є одним з небагатьох польських міст, в якому збереглося історичне, ще з XV століття, розміщення вулиць та площ, в тому числі міський ринок. У двадцятирічний міжвоєнний період на ринку з’явилися «Дуб Незалежності» та «Пам’ятник Незалежності», на згадку кровавих боїв мешканців Мендзижеця з окупантами.

Після Другої світової війни, у 50-ті роки, ринок втратив свою початкову торгівельну функцію, а його місце зайняв міський сквер. На даний момент відновлено початковий вигляд ринку з відкритим простором. Архітектурним наслідком надання Мендзижецю магдебурзького права у XVI столітті стало будівництво за архітектурними правилами тих часів старого міста з ринком, паралельною до нього транспортною системою та жилими кварталами. Серце старого міста становить ринок, що має форму неправильного прямокутника розмірами 102,5 × 130 м. До нашого часу на ринку збереглися кам’яні споруди XIX віку, у формі двоповерхових цегляних будинків. Особливої уваги заслуговують дуже рідкі в європейській архітектурі розпірні арки, розташовані у вузьких вуличках, що ведуть на міський ринок. Гідними уваги елементами, що входять до складу історичних споруд Мендзижеця, є релігійні споруди та комплекси світських будинків, що виникли на протязі століть та зберегли до нашого часу свою форму й призначення.

Мендзижець Підляський (51°59’N, 22°47’E) розташований у північній частині Люблінського воєводства, у Більскому повіті, на збігу річок: Кшни північної, Кшни південної та Пішчки, з устям каналу Вєпш-Кшна. Населення міста становить приблизно 18000 осіб. На території Мендзижеця Підляського перетинаються: дорога національного значення № 2 Сьвєцко – Познань – Варшава - Тересполь (частина європейської траси E-30, що проходить з ірландського міста Корк через Париж, Берлін та Москву до російського Омська) з дорогою національного значення № 19 Кузьниця Білостоцька – Білосток – Люблін – Жешув. Через місто проходить також залізнична лінія E-20, що відноситься до другого Пан’європейського транспортного коридору Захід-Схід, який поєднує Берлін з Москвою.

Мендзижець Підляський є чистим та зеленим містом, з повною комунальною інфраструктурою, має повну комунальну інфраструктуру. Майже в усьому місті діє мережа каналізації та водопроводу, існує також мережа дощової каналізації, що охоплює приблизно 40% міста. Від 2003 року на території міста ведеться окреме збирання відході.

В економічному секторі в місті переважають підприємства, що займаються виробничою та торгівельною діяльністю, а також підприємства сфери послуг. Крім того, значну галузь економічної діяльності складає будівництво. Характеризуючи підприємства, що провадять свою діяльність на території міста, слід зазначити, що вони відзначаються досить добрим технологічним рівнем, що дає їм змогу знайти своє місце в умовах ринкової конкуренції.

Заплановані інвестиції, скеровані, між іншим, на облаштування рекреаційно-туристичного комплексу Мендзижецьке-Єзьорка, дозволять використати потенціал міста, а розвиток сектора туризму може стати однією з форм зміцнення локальної економіки, а в майбутньому – створити підставу для будівництва туристичного продукту, впливаючи на розвиток економіки в місті та цілому регіоні.

Освітня пропозиція на території Мендзижеця Підляського є дуже широкою та включає всі рівні освіти: від дитячого садку до вищого навчального закладу. Виховання та опіка для дітей дошкільного віку здійснюється у чотирьох дитячих садках: у місті діють три муніципальні дитячі садки та один приватний. Крім того, при начальних школах існують дитсадкові відділення – «нульові» класи.

Від 2006 року на території міста діє Спеціальний шкільно-виховний центр, що включає: спеціальний дитячий садок, спеціальну начальну школу, спеціальну гімназію, інтернат. Спеціальний шкільно-виховний центр займається опікою, вихованням та спеціальною освітою для учнів з міста та околиць, які отримали висновок Психологічно-педагогічної консультації щодо поручення психологічних та рухових функцій і потребують спеціальної освіти. Освіта на рівні начальної школи та гімназії здійснюється в трьох начальних школах та трьох гімназіях. В усіх начальних школах та гімназіях працює висококваліфікований педагогічний персонал. Школи мають дуже добре обладнані дидактичні зали, комп’ютерні класи з доступом до Інтернету, бібліотеки, читальні, спортивні зали та стадіони.

Медичну опіку мешканцям Мендзижеця Підляського та регіону забезпечують муніципальні та приватні медичні заклади. У місті діє Повітова лікарня, спеціалізовані поліклініки, а також Приватні заклади медичної опіки. Пропозицію медичних послуг доповнюють численні лікарські та стоматологічні приватні кабінети.

У Мендзижеці Підляському діють також: Публічна бібліотека, Кінотеатр «Слава», Галерея ES, готелі, дома відпочинку, Міський стадіон, басейн з сауною, а також тенісні корти та відповідно обладнаний міський пляж.

Пам’ятки архітектури

Завдяки тому, що у XVI столітті Мендзижець отримав магдебурзьке право, у місті, за архітектурними правилами тих часів, було збудовано старе місто з ринком, паралельною до нього транспортною системою та жилими кварталами, яке збереглося до нашого часу. Центральним пунктом старого міста є ринок, що має форму неправильного прямокутника розмірами 102,5 × 130 м, з кам’яними спорудами XIX віку, у формі двоповерхових цегляних будинків. Особливої уваги заслуговують фасади будинків з розпірними аркам. Гідні уваги також релігійні споруди, зокрема:

Комплекс костьолу святого Миколая: римсько-католицький костьол святого Миколая, кам’яний, збудований у 1477 році, перебудований у XVIII та XIX століттях. З лівого боку пресвітерія – ренесансна епітафія князя Петра Збараського, виконана у 1586 році. У бокових вівтарях образи XVIII та XIX століття.

Комплекс костьолу святих Петра і Павла: колишня греко-католицька церква, у теперішній час римсько-католицький костьол святих Петра і Павла, кам’яний, збудований у 1772-1774 роках, головний вівтар з костьолу святих Апостолів Петра і Павла в імперському стилі, кам’яна дзвіниця, приблизно 1772-1774 роки.

Комплекс костьолу святого Йосипа: колишня греко-католицька церква, у теперішній час римсько-католицький костьол святого Йосипа, кам’яний, збудований у 1782-1784 роках, перебудований у XIX столітті.

Римсько-католицький цвинтар,приблизно 1807 рік, з цвинтарною каплицею святого Роха, кам’яна, 1839 рік

Єврейське кладовище , прибл. 1807 рік, чавунні та камінні надгробні плити.

Палацово-парковий комплекс у Мендзижеці Підляському було створено в першій половині XVII століття на так званому Новому місті. Комплекс формували родини Тенчинських, Дониловичів, Сєнявських, Денгоффів, Чарториських, Потоцьких, а також видатні архітектори, які для них працювали: Крістіан Петер Айгнер, Франциск Марія Ланчі, Антоній Дигат. Палац спочатку був дерев’яний, двоповерховий, збудований у XVII столітті для Тенчинських, поблизу Південної Кшни, на розлогому маєтку. Палац оточував збудований за архітектурними правилами сад. На даний момент палацово-парковий комплекс у Мендижеці Підляським включає елементи, що датуються різними історичними періодами та різними етапами розвитку композиції, що визначає красу та чарівність цього місця.

Уваги заслуговують також будинки публічного призначення, в тому числі: Комплекс кінної пошти: колишня кінна пошта, конюшня та каретний двір, кам’яні споруди XIX століття. Стара лікарня, кам’яна, збудована в XIX столітті, Комплекс залізничного вокзалу, збудований у XIX столітті.

Культура

Мендзижець Підляський – це місто з багатою спадщиною культурної діяльності, яка нараховує вже понад 70 років. Установою, яка керує діяльністю в галузі культури, є Міський центр культури, при якому діють:

• Дівочий ансамбль художнього танцю «Сезамки»; ансамбль представляє свою ритмічно-акробатичну програму на міських урочистостях та конкурсах танцю, є лауреатом багатьох премій,
• Ансамбль народної пісні й танцю «Діти Підлісся» та супроводжуюча капела «Приятелі»; багаторазові лауреати польських та закордонних фестивалів, які мають у своєму репертуарі народні та регіональні танці,
• Чоловічий хор «Віарус», який виступає в Польщі та за кордоном,
• Клуб парного танцю «Іскра»; заняття проводяться у трьох вікових групах. Діті та молодь виконують танці в двох стилях: латиноамериканський та стандартній танець, а також Мамбо, Сальса, Рок-н-Рол, ,
• Галерея «ES», була створена у 1985 році. В галереї представлені роботи більш ніж 70 митців з усієї Польщі, а також Литви, Білорусі, Франції. Галерея сприяє та документує творчість митців, що живуть у місті Мендзижець або пов’язані з ним, організовуючи для них індивідуальні виставки, а також виставку «Презентації-Конфронтації» - групову виставку прикладного мистецтва, що відбувається раз на три роки,
• Театральна група «13» (з 10 років). Прем’єри проходять два рази на рік. Група виступає також організатором конкурсів художнього читання: «Поети дітям», «Малий конкурс художнього читання», а також Переглядів дитячих театрів «Нагорода чорної троянди».

Природні багатства та туризм

Територія Мендзижеця Підляського та околиць є відмінним місцем для розвитку будь-яких форм рекреації та активного туризму: велосипедного, пішого туризму, вітрильного та човнового спорту. У найближчій околиця Мендзижеця, на південному сході від міста, розташовані великі природні лісні комплекси, де можна знайти багато видів унікальних рослин та рослин, що охороняються, а також численні види грибів.

Природний заказник «Ліскі», що знаходиться на території цільного лісового масиву, розташованого на південний схід від міста, було створено в 1981 році, його площа становить 129 га. На території заказника є вісім типів рослинних скупчень природного або пів природного походження, з численними групами або видами рідких рослин та рослин, що охороняються. Звертають увагу багатовидові деревні насадження, з величними дубами та соснами. Багатством відрізняється також фауна заказника. Під час прогулянки лісом можна зустріти унікальні види птахів та звірів.

Екологічний парк «Стави» було створено за землях, що становлять правобережний фрагмент долини ріки Кшни, а загальна площа парку становить 15,22 га. До складу парку входять яри, що виникли внаслідок видобутку торфу, а також оточуючи їх пасовиська та землі, не призначені для сільськогосподарського використання, в тому числі колишнє русло річки Кшна. Флора парку «Стави» нараховує приблизно 163 види рослин, серед яких є також рослини, що охороняються, а також численні види звірів, у тому числі унікальних. Одним з найцікавіших та найпопулярніших місць Мендзижеця є «Мендзижецьке Єзьорка» - комплекс з п’яти водоймищ зі складною та різноманітною береговою лінією. Озерця розташовані поблизу лісових масивів. Площа всієї території становить понад 90 га, а площа водяної поверхні – 43 га. Багаті рибою та раками водоймища є справжнім раєм для рибалок. Крім того, тут працюють туристичні бази з літніми домиками для відпочинку, існує необхідна гастрономічно-ресторанна база, пункт прокату водного обладнання, відповідно обладнаний міський пляж з плавучим молом. Також будується цілорічний лижний спуск з підйомником.

Історичний палацово-парковий комплекс складає зелені легені міста. Тут відреставровано унікальні в європейському масштабі грабові та каштанові алеї, а також три великі ставки. Це відмінне місце для піших та велосипедних прогулянок . З огляду на розташування Мендзижеця біля злиття річок Північної Кшни, Південної Кшни та Пішчки, а також каналу Вєпш-Кшна, цей водний шлях використовують любителі човнового спорту. Існує також можливість прокату обладнання. Щороку проводяться водні спливи річкою Кшна, з Мендзижеця до місця її впадання до Бугу.